Artikkelen om næringsstrukturen i Norge finnes også på norsk.
Різні галузі промисловості
У робочому житті ми повинні розрізняти між первинним, вторинним та третинним галузями промисловості. Крім цього, існує різниця між приватним та державним секторами.
До первинної галузі належать: сільське господарство, лісове господарство, рибальство, відлов та мисливство.
Вторинними галузями є індустріальні промисловості та інші промисловості по переробці сировини.
До третинних галузей належать галузі, які зокрема здійснюють обслуговуючу діяльність – сфери послуг, і які не виробляють товар.
Первинні галузі є первинною ланкою в устрої норвезького підприємства. Це ті, хто вирощує або здобуває сировину з природи, і продає ці товари іншим. Як було зазначено вище, типовими первинними галузями є сільське господарство, лісове господарство, рибальство та мисливство. До прикладу, рибалка- типова професія в первинній промисловості.
Вторинна галузь – це там, де сировина проходить обробку і перетворюється на продукцію. Після того, як рибалка доставляє сировину до рибоприймальні, рибу переробляють на різні товари, які потім продаються в магазинах. Саме переробка сировини підпадає під поняття вторинної промисловості. До вторинної промисловості належать гірничодобувна, нафтовидобувна, товарообробна промисловость, водо- та електропостачання, будівництво та ін.
Коли рибна сировина потрапляє з рибопереробного заводу до магазинів і ресторанів, тоді мова йде про третинну промисловість. Працівники магазину продають вам товари, а кухарі продають вам свої послуги та навички, коли ви йдете в ресторани чи кафе. І тоді ціна сировини набагато вища тієї, яку одержав рибалка, продаючи рибу рибопереробному заводу. До третинних галузей належать, наприклад, роздрібна торгівля, готелі та ресторани, транспорт і зв'язок, а також приватні та державні послуги.
Державний чи приватний сектор
Устрій норвезького підприємства складається з державних і приватних суб’єктів. Приватні суб’єкти зазвичай це компанії, які заробляють на життя продажем товарів та послуг. Державний сектор також продає товари та послуги громадянам, але не з метою заробити грошей. Це фінансується за рахунок коштів, які надходять у державну скарбницю, наприклад, сплачуванням податків та інших зборів. Державними підприємствами керують муніципалітети, окружні муніципалітети або ж держава. Муніципалітети відповідають, наприклад, за дитячі садки та будинки перестарілих. Окружні муніципалітети відповідають за старші середні школи в окрузі, і скоріш за все є роботодавцями вчителів, які там викладають суспільствознавство. Держава несе відповідальність за загальне управління країною і забезпечує дотримання законів і правил, прийнятих політиками. Прикладом такої державної установи є норвезька інспекція праці. Близько 30% усіх працюючих в Норвегії задіяні у державному секторі, а решта 70% - у приватному.
Теоретично всі товари та послуги можна виробляти в приватному секторі, але чи це буде вигідно для суспільства? Це політичне питання, яке часто стоїть на порядку денному. Можливо це і добре, що перукарів не працевлаштовує держава, але як щодо шкіл? Чи були б школи кращі, якби ними керували приватні особи? В даному випадку перевагами для держави було б те, що їй не потрібно б було використовувати дохід від податків та інших зборів на управління школами. Але в будь-якому випадку, в Норвегії приватні школи отримують значну фінансову підтримку від держави. У цьому сенсі приватні школи існують більше як альтернатива державним школам, а не суто приватні компанії.